Скринька корисної інформації

Типи сучасного уроку

За основною дидактичною метою уроки поділяються на шість основних типів:

1. Уроки засвоєння нових знань;

2. Формування навичок і вмінь;

3. Узагальнення і систематизація знань і вмінь;

4. Контролю і корекції знань і вмінь;

5. Практичного застосування знань, навичок і умінь;

6.  Комбіновані.

1. Урок засвоєння нових знань

Основна дидактична мета: ознайомлення з новими фактами, поняттями, законами, теоріями, твердженнями, з'ясування їх суті. Основні структурні компоненти, що характеризують даний тип уроку:

а) ознайомлення із змістом нового матеріалу;

б) встановлення деяких залежностей і зв'язків між елементами нових знань.

Структура уроку:

1. Перевірка домашнього завдання.

2. Актуалізація і корекція опорних знань, навичок і вмінь; повідомлення теми, цілей і завдань уроку; актуалізація мотивації учіння учнів.

3. Вивчення нового матеріалу (вступні, мотиваційні та пізнавальні вправи).

а). Первинне застосування нових знань (пробні вправи);

б).  Самостійне застосування учнями знань у стандартних ситуаціях (тренувальні вправи за зразком, інструкцією, завданням);

в). Творче перенесення знань і навичок у нові ситуації (творчі вправи).

4.  Підсумки уроку.

5.  Повідомлення домашнього завдання.

2. Урок формування навичок і вмінь

 1. Перевірка домашнього завдання.

2. Актуалізація і корекція опорних знань, навичок і вмінь; повідомлення теми, цілей і завдань уроку; актуалізація мотивації учіння учнів.

3.Вивчення нового матеріалу (вступні, мотиваційні та пізнавальні вправи); первинне застосування нових знань (пробні вправи);

а).  Самостійне застосування учнями знань у стандартних ситуаціях (тренувальні вправи за зразком, інструкцією, завданням); творче перенесення знань і навичок у нові ситуації (творчі вправи).

4. Підсумки уроку.

5.  Повідомлення домашнього завдання.

Основна дидактична мета: з'ясування можливостей застосування знань у навчальному пізнанні і практичних ситуаціях, формування досвіду такого застосування, предметних і загальних навчальних вмінь.

Різновиди даного типу:

2.1. Урок первинного формування вмінь.

Основна дидактична мета: з'ясування сутності і структури вміння, формування алгоритму його реалізації.

Основні структурні компоненти:

а) актуалізація знань, які лежать в основі уміння;

б) ознайомлення із сутністю уміння, складом і послідовністю виконання дій;

в) первинне застосування одержаних знань про способи дій на основі виконання пробних вправ;

г) виконання зазначених дій у стандартних умовах (вправи за зразком, аналогією, інструкцією).

2.2. Урок творчого застосування знань і вдосконалення вмінь.

Основна дидактична мета: забезпечення переносу знань і способів дій в нові умови.

Основні структурні компоненти: а) перевірка стану засвоєння знань і сформованості уміння на рівні застосування їх у стандартних ситуаціях;

б) перенесення знань і засвоєння способів дій у частково змінені або нові ситуації (творчі вправи).

3. Урок узагальнення і систематизації знань і вмінь.

Головна дидактична мета: узагальнення та систематизація  вивченого матеріалу, визначення в ньому основних понять, закономірностей, сфер застосування етапів процесу пізнання. Урок може складатися з трьох частин:
1)    фронтальне повторення пройденого матеріалу за питаннями;
2)    визначення та вирішення проблеми;
3)    експериментальна робота.
Основна риса узагальнюючих  уроків – набуття школярами нових знань на базі систематизації та узагальнення, переосмислення накопичених знань. Такий урок може бути побудовано на самостійній роботі учнів з індивідуальними дидактичними картками і таблицями, підручником чи додатковою літературою. Узагальнення і систематизація знань не тільки спонукає до кращого запам’ятовування та застосування знань, але й підвищує їх рівень, допомагає  засвоїти фундаментальні знання. На таких уроках використовується багато засобів навчання: карти, схеми, таблиці, навчальні картини, екранні засоби, плакати, статистичний матеріал. Сьогодні такі уроки передбачені програмою як тематичні.

Основна дидактична мета: виявлення істотних зв'язків між елементами знань, їх групування і класифікація, введення вивченого в систему раніше засвоєного.

Основні структурні компоненти:

а) повторення основних фактів, понять, правил, законів;

б) узагальнення знань;

в) узагальнення умінь.

4. Урок контролю і корекції знань і вмінь.

1.Повідомлення теми, цілей та завдань уроку.

2.  Актуалізація мотивації учіння учнів.

3. Перевірка знання учнями фактичного матеріалу й основних понять; перевірка глибини осмислення учнями знань і ступеня їх узагальнення.

4. Застосування учнями знань у стандартних і змінних умовах.

5. Перевірка, аналіз і оцінка виконаних під час уроку робіт.

6.  Підсумки уроку.

7. Повідомлення домашнього завдання.

Основна дидактична мета: виявлення якостей знань і вмінь, що характеризують стан засвоєння учнями логічно завершеного блоку навчального матеріалу.

Різновиди даного типу:

4.1. Урок контролю знань і вмінь.

Основна дидактична мета: виявлення рівня засвоєння навчального матеріалу, в тому числі досягнення передбачених програмою обов'язкових результатів навчання.

Основні структурні компоненти:

а) перевірка знань фактичного матеріалу на рівні репродукції;

б) перевірка осмислення знань (розуміння сутності понять, тверджень, ілюстрування прикладами, встановлення взаємозв'язків у вивченому тощо);

в) перевірка умінь застосувати вивчене у знайомих і змінених (нових) ситуаціях.

4.2. Урок аналізу письмових робіт.

Основна дидактична мета: корекція знань і вмінь на основі аналізу допущених помилок.

Основні структурні компоненти:

а) узагальнена характеристика якості виконання робіт;

б) аналіз допущених помилок;

в) робота над усуненням виявлених прогалин у знаннях і уміннях.

5. Комбінований урок.

Комбінований урок поєднує дві або більше дидактичні мети уроків попередніх типів.

Структура комбінованого уроку:

1.Перевірка виконання учнями домашнього завдання практичного характеру; перевірка, оцінка і корекція раніше засвоєних знань, навичок і вмінь; відтворення і корекція опорних знань учнів.

2. Повідомлення теми, мети і завдань уроку та формування мотивації учіння.

3. Сприймання й усвідомлення учнями нового матеріалу.

4. Осмислення, узагальнення і систематизація нових знань.

5. Підсумки уроку.

6. Повідомлення домашнього завдання.

З усіх зазначених типів комбінований урок найпоширеніший у сучасній загальноосвітній школі. Йому належить 75-80 відсотків загальної кількості уроків, що проводяться. Цей тип уроку здебільшого використовується в початкових і середніх класах.

6. Уроки практичного застосування знань, навичок і умінь

1. Перевірка домашнього завдання.

2. Актуалізація і корекція опорних знань, навичок і вмінь; повідомлення теми, цілей і завдань уроку; актуалізація мотивації учіння учнів; осмислення змісту й послідовності застосування способів виконання дій.

3. Самостійне виконання учнями завдань під контролем і за допомогою вчителя.

4. Звіт учнів про роботу і теоретичне обгрунтування отриманих результатів.

5. Підсумки уроку.

6.  Повідомлення домашнього завдання.

 Практична робота.Мета такого уроку – обробка та закріплення теоретичних умінь та навичок на практиці. На цих уроках проводяться великі за обсягом і складні за змістом роботи. Уроки практичних робіт містять такі структурні елементи:
o    Постановка навчально-виховних завдань;
o    Ознайомлення учнів з навчальними засобами, необхідними для виконання практичної роботи; інструкціями щодо оволодіння прийомами навчальної діяльності і оформлення отриманих результатів;
o    Власне проведення роботи;
o    Підведення підсумків і домашнє завдання.
Результат цього типу уроків залежить від ступеня оволодіння учнями прийомами навчальної роботи: порівнювати, зіставляти, робити висновки, розраховувати, аналізувати, встановлювати залежність.
Контрольна робота.Контрольна робота – поточна, періодична, підсумкова, забезпечує зворотний зв'язок, що дозволяє коригувати діяльність учителя та учнів, її результативність, виявляти резерви подальшого вдосконалення навчання.
Поточні контрольні роботи.Проводяться в ході навчального процесу для отримання оперативної інформації про рівень засвоєння теоретичних знань та практичних навичок учнів. Вони проводяться в основному за змістом логічно завершеної дидактичної теми (чи кількох уроків з теми) програмового матеріалу з метою своєчасної корекції навчально-виховного процесу та забезпечення успішного просування учнів до  засвоєння наступних розділів чи тем навчального курсу. При цьому слід дотримуватись таких вимог:
-  чітке визначення змісту контрольної роботи відповідно до вивченого матеріалу;
-   виділення в ньому головного, істотного;
-  вибір раціональних форм проведення контрольної роботи (фронтальна, групова, індивідуальна);
-   своєчасна корекція знань, умінь і навичок учнів;
- психологічний настрій та формування в учнів позитивної установки на проведення контрольної роботи.;
-   оптимальність навчально-методичного забезпечення проведення контрольної роботи.
Періодичні контрольні роботиПроводяться після вивчення логічно завершеного розділу навчальної програми ( у кінці четверті, семестру чи навчального року).
Основні вимоги до періодичних контрольних робіт такі:
–    визначення вузлових тем у вивченому розділі програмного матеріалу та виділення в них основних питань, правил, алгоритмів, принципів, закономірностей, законів тощо, які є обов’язковими для засвоєння учнями;
–    оптимальність змісту та обсягу контрольної роботи;
–    складність та посильність завдань, диференційованість завдань з урахуванням індивідуальних особливостей учнів та рівнів їх навчальної підготовленості;
–    врахування при розробці змісту контрольних завдань прогалин у засвоєнні програмового матеріалу.
Підсумкові контрольні роботи.Проводяться в кінці четверті та навчального року. Основні вимоги до такого типу контрольних робіт:
–    зміст перевірочних питань, завдань повинен носити узагальнюючий, синтезований характер, охоплювати вузлові, центральні, провідні ідеї, аспекти, закони, закономірності, які є фундаментом даного навчального предмета чи окремого його курсу, розділу;
–    мають бути розраховані переважно на реконструктивний та творчий рівень знань учнів;
–    диференційовані (у кількох варіантах, тестах, картках тощо);
–    передбачають виконання учнями контрольних завдань за допомогою задіяння широкого комплексу способів, методів, засобів;
–    мають бути посильними за обсягом, узгодженими за кількістю годин, відведених на її виконання.
Розв’язування задач.Такі уроки мають багато функцій:
o    пізнання і засвоєння понять,  які вивчаються, явищ і закономірностей;
o    обробка знань та формування умінь, застосування їх на практиці;
o    повторення пройденого, сприяння встановленню зв’язку вивченого з життям і виробництвом в усіх його різновидах;
o    створення проблемних ситуацій.
Такі уроки вчать працювати, бути цілеспрямованими і самостійними, творчо активними. Важливе значення має формування в учнів узагальнюючих умінь, вироблення загальних підходів. Використовуються індивідуальні та групові форми роботи.
Рейтингово-вибірковий диктант.Такий вид навчальної діяльності пропонується учням для оцінки достовірності 10 – 12 суджень, які зачитує учитель. Відповідь позначається значком + (так), якщо судження правильне, а якщо помилкове – значком «–« (ні). Відповіді на запитання записуються в один ряд і нумеруються.

Консультація.Урок-консультація – це специфічна форма організації навчально-виховного процесу, яка проводиться перед контрольно-заліковими уроками.
Його мета – усунути прогалини в знаннях, уміннях та навичках учнів, попередити можливі помилки на контрольно-залікових уроках, виділити  головне, істотне у змісті матеріалу, що вивчався раніше, та акцентувати  на нього увагу учнів. Такі уроки надають навчальну допомогу учням і забезпечують інтереси всіх груп учнів:
–    які недостатньо засвоїли теоретичний матеріал;
–    які не засвоїли прийоми роботи з обладнанням, картами, схемами;
–    які не навчилися вирішувати типові задачі; 
–    які потребують порад щодо написання рефератів, доповідей.
Консультації навчальні.Допомагають у наданні допомоги учням щодо засвоєння окремих тем або розділів навчального курсу, а також поглибленого вивчення предмета.
Під час проведення консультацій учні мають можливість поставити питання, намагаються дати відповіді на них, слухають пояснення вчителя-предметника або запрошених спеціалістів.
Розрізняють консультації:
1)    загальнокласні;
2)    групові;
3)    індивідуальні.
Правильно організована консультація:
–    допомагає подолати прогалини в знаннях;
–    виховує в учнів самоконтроль, критичне ставлення до своїх знань;
–    допомагає правильно встановити рівень власної навченості.
Консультативне спілкування вчить школярів точності формулювання проблем та питань, що виникають.

Використані джерела: 1.    Різні види нетрадиційних уроків. Дидактика. Навчальний посібник / І.В. Малафіїк –  К.: Кондор, 2009.–  406 c.

2. Ягупов В.В. Педагогіка: Навч. посібник /В.В. Ягупов. – К. : Либідь, 2002. - 560 с.
3. Нетрадиційні уроки. [Електронний ресурс]- режим доступу до статті: konserq. ucoz. Ua

Основні вимоги до уроку

У ПРОЦЕСІ РЕАЛІЗАЦІЇ ЗМІСТУ ОСВІТИ ТА НАВЧАННЯ НА УРОЦІ СЛІД ЗОСЕРЕДИТИ УВАГУ НА ТАКИХ ПАРАМЕТРАХ:
•    відповідність змісту навчання навчальному плану та програмі;
•    чіткість формулювання теми, мети та завдань уроку, мотивації навчальної діяльності учнів;
•    вибір і реалізація навчального матеріалу відповідно до теми та завдань уроку;
•   вибір методів і засобів навчання, форм організації навчально-пізнавальної діяльності учнів, які забезпечують реалізацію змісту навчального матеріалу та досягнення мети уроку;
•    диференціація та індивідуалізація навчання на уроці;
•    реалізація внутрішньопредметних і міжпредметних зв'язків;
•    інтеграція навчання;
•    інтенсифікація навчання;
•    демократизація навчання;
•    гуманізація навчання;
•    гуманітаризація навчання;
•    національна спрямованість навчання;
•    упровадження ефективних технологій навчання;
•    контроль і корекція знань, умінь і навичок учнів у навчальному процесі

У поглядах на вимоги до уроку варто дотримуватися двох підходів — загальнопедагогічного і методичного. Традиційно виокремлюють такі групи загальнопедагогічних вимог до уроку: санітарно-гігієнічні, дидактичні, психофізіологічні, виховні.

1. Санітарно-гігієнічні вимоги до уроку. Для успішності й ефективності процесу навчання передусім необхідно забезпечити належні умови для нормальної життєдіяльності учня, оптимального функціонування фізіологічних процесів, які є важливою передумовою психічної діяльності особистості. Тому на уроці під керівництвом учителя мають бути забезпечені відповідні санітарно-гігієнічні умови: оптимальний повітряний режим, достатнє освітлення, належний тепловий режим, чергування різних видів навчальної діяльності, відповідність меблів індивідуальним особливостям учнів.

2. Дидактичні вимоги до уроку ґрунтуються на закономірностях процесу пізнання і передбачають організацію навчання на уроці з урахуванням таких чинників:

• наявності рушійної сили навчання і необхідність створення ситуацій для її дії;

• цілеспрямованої роботи з формування мотивів навчання;

• моделювання процесу навчання на уроці відповідно до вимог логіки навчального процесу, оволодіння знаннями, уміннями та навичками;

• реалізації на уроці принципів навчання залежно від змісту навчального матеріалу, віку учнів;

• оптимального підходу до вибору методів і засобів навчання.

3. Психофізіологічні вимоги до організації навчально-виховного процесу на уроці випливають із загальнопедагогічного принципу природовідповідності. Слід враховувати особливості психічного й анатомо-фізіологічного розвитку учнів певного віку, дбаючи про забезпечення умов для розвитку в них позитивних емоцій як передумови активності пізнавальної діяльності. Як підкреслював психолог С.Л. Рубінштейн, між емоціями людини і її власною діяльністю простежується дійовий зв'язок, емоційний стан особистості впливає на її діяльність. При організації навчального процесу йдеться про необхідність створення позитивних емоцій на основі демократичного стилю спілкування.

Авторитарний стиль — це пригнічення, подавлення особистості. В такому стані емоційні процеси загальмовані, а отже, умови для пізнавальної діяльності не сприятливі. Учителеві необхідно дбати про підтримання в дитячому колективі мажорного тону.

4. Виховні вимоги зумовлені завданнями всебічного гармонійного розвитку особистості відповідно до вимог розумового, морального, фізичного, трудового й естетичного виховання. На кожному уроці необхідно актуалізувати ті чинники, які мають впливати на формування всебічно розвиненої особистості. Цього досягають через зміст навчально-виховного процесу на уроці. Тому вже на етапі планування уроку варто виділяти не тільки дидактичну, а й виховну мету.

У системі розв'язання виховних завдань мають переважати провідні аспекти кожної частини, що забезпечують гармонійне виховання особистості. Зокрема:

• розумове виховання (самостійна пізнавальна діяльність, інтелектуальний розвиток, оволодіння методами учіння);

• моральне виховання (формування моральних переконань і моральних почуттів, гуманізму, поваги до особистості, національної гідності, добра, чуйності тощо);

• фізичне виховання (створення оптимальних умов для фізичного розвитку особистості, оволодіння вміннями та навичками турботи про своє здоров'я, культуру побуту);

• трудове виховання (формування вмінь і навичок розумової праці, виховання почуття потреби праці взагалі й почуття бережливого ставлення до результатів праці інших, соціально-педагогічна підготовка вихованців до участі у продуктивній фізичній та інтелектуальній праці);

• естетичне виховання (формування почуттів прекрасного, вміння відрізняти прекрасне від потворного, оволодіння учнями знаннями й уміннями творити прекрасне в реальному житті).

Література.

Педагогіка у запитаннях і відповідях: Навч. посіб. / А.І. Кузьмінський, В.Л. Омеляненко. — К.: Знання, 2006. — 312 с.

Методи навчання

Методи навчання - це основні шляхи, способи навчальної роботи вчителя та учнів, за яких отримують певні знання, вміння і навички.

Методи навчання - це такі способи взаємопов'язаної діяльності тих, хто навчає і тих, хто навчається, які дають останнім змогу оволодівати соціальним досвідом і переосмислювати власний,  сприяють визначенню найефективніших у конкретних умовах способів управління навчально-пізнавальною діяльністю учнів, спрямованою на досягнення мети навчання.

Методи навчання - це упорядковані способи діяльності вчителя й учнів, спрямовані на ефективне вирішення навчально-виховних завдань. Серед методів навчання виокремлюють два види: метод навчання як  інструмент діяльності вчителя для виконання  керівної функції - научіння, а також метод навчання як спосіб пізнавальної діяльності учнів з оволодіння знаннями, уміннями і навичками - учіння. Загальні методи навчання є багатовимірним педагогічним явищем, що містить у собі низку аспектів:

- гносеологічний (відповідність закономірностям пізнання);

- логіко-змістовний (використання методів навчання відповідно до законів мислення і змісту навчального матеріалу);

- психологічний (врахування психологічних механізмів пізнання);

- педагогічний (досягнення навчальної мети).

Класифікація методів навчання – групування методів за певними ознаками, з певних позицій і встановлення між ними зв’язків; це поділ їх на тій або іншій підставі на конкретні групи, а також на підгрупи:

Догматичний – придбання знань у готовому вигляді;

Дослідницький – добування знань і вмінь шляхом проведення спостережень, постановки дослідів, вимірювання, шляхом самостійного знаходження початкових даних і прогнозування результатів роботи;

Евристичний – засвоєння знань і вмінь шляхом міркувань, що потребують здогадки, пошуку, винахідливості, що має передбачатися в питанні (завданні);

Метод стимулювання інтересу до навчання – пізнавальні ігри, навчальні дискусії, створення емоційно, емоційно-етичних ситуацій;

Метод стимулювання відповідальності – переконання, пред’явлення вимог, вправи на використання вимог, заохочення, осуду;

Метод усного контролю і самоконтролю – індивідуальний досвід, фронтальний досвід, усна перевірки знань, деяких розумових умінь;

Метод письмового контролю і самоконтролю – контрольні письмові роботи, письмові заліки, програмований контроль, письмовий самоконтроль;

Метод лабораторно-практичного контролю і самоконтролю – контрольно-лабораторні роботи, контроль виконання практичних робіт, програмований контроль лабораторної роботи, лабораторно-практичний самоконтроль;

Метод програмованого навчання – особливий вид самостійної роботи учнів над спеціально переробленим навчальним матеріалом, суттю якої є, з погляду завдань розумового розвитку учнів, жорстке управління розумовою діяльністю навчання. Програма при цьому є дидактичним засобом;

Пояснювально-ілюстративний – відображає діяльність учителя й учня, значення якої полягає в тому, що педагог повідомляє готову інформацію різними методами, з використанням демонстрацій, а учні сприймають, осмислюють і запам’ятовують її, за необхідності відтворюючи отримані знання;

Проблемний виклад – розрахований на залучення учнів до пізнавальної діяльності в умовах словесного навчання, коли вчитель сам ставить проблему, сам показує шляхи  її розв’язання, а учні  уважно стежать за ходом думки вчителя, міркують, переживають разом з ним і тим самим включаються в атмосферу науково-доказового пошукового мислення;

Репродуктивний метод – сприяє формуванню знань (на основі заучування), умінь і навичок (через систему вправ). При цьому управлінська діяльність учителя полягає в доборі необхідних інструкцій, алгоритмів й інших завдань, що забезпечують багатократне відтворення знань або вмінь за зразком;  

Частково-пошуковий, або евристичний, метод – використовують для підготовки учнів до самостійного розв’язання пізнавальних проблем, для навчання їх виконання окремих кроків рішення, окремих етапів дослідження.

Словесні методи навчання

Одним з найпростіших і водночас найпоширеніших методів у процесі навчання єрозповідь:

– науково-популярна розповідь (грунтується на аналізі фактичного матеріалу); 
– художня розповідь (образний переказ різноманітних фактів, подій, вчинків тощо);
– розповідь-опис чи оповідання (послідовний виклад основних ознак, особливостей предметів і явищ довкілля, наприклад опис історичних подій).

Основні педагогічні вимоги до розповіді: пізнавальна та виховна спрямованість; достовірність та наукова обгрунтованість фактів; достатня кількість яскравих прикладів, які доводять викладені положення; чітка логіка і достовірність викладу; образність й емоційна забарвленість; наявність елементів особистої оцінки і ставлення педагога до змісту матеріалу, який вивчається; висока культура мовлення педагога (чіткість, доступність, правильність, особистісна забарвленість).

Пояснення.

Пояснення виконує свою навчально-виховну функцію тільки тоді, коли педагог постійно пам'ятає про такі його елементи: пізнавальний, рефлексивний, емоційний і нормативний. Певна модуляція голосу, правильне мовлення і слушно вибрані слова, які відповідають рівневі розвитку учнів, відіграють суттєву роль у поясненні. Воно має впливати на емоційно-почуттєву сферу особистості учня, і тому вчителі повинні емоційно забарвлювати зміст матеріалу, що вивчається. Для підсилення ефекту пояснення можна також використовувати різні наочні засоби (картини, таблиці, моделі, муляжі тощо). 
З практики дидактично-виховної роботи відомо, що надмірне збільшення часу на пояснення викликає стомлюваність і зниження уваги учнів. Цей недолік можна компенсувати епізодичним уведенням до пояснення елементів дискусії, опитування, розповіді та різноманітних прийомів проблемного навчання.

ефективне використання методу пояснення вимагає:

1. Докладного й чіткого формулювання навчального завдання, сутності проблеми, яка вивчається;
2. Послідовного розкриття причинно-наслідкових зв'язків;
3. Наявності переконливих прикладів, аргументів і доказів;
4. Використання порівняння, зіставлення, аналогії, бездоганної логіки викладу тощо.

Пояснення як самостійний метод викладу навчального матеріалу може становити суттєвий прийом інших методів навчання, наприклад лекції, показу, практичного заняття.

Лекція.

Її типові ознаки – системність, логічна послідовність, строга структурність, наукова обгрунтованість, які полегшують її сприйняття і розуміння; тривалість (як правило, дві навчальні години); запис плану і рекомендованої літератури; введення і характеристика певних загальних і наукових аспектів; розкриття й деталізація навчальної проблеми; завершальні висновки педагога; відповіді на запитання учнів.

За відповідної підготовленості учнів можна  застосовувати: 
• курсові та монографічні лекції; 
• лекції-дискусії; 
• лекції-консультації; 
• програмовані лекції; 
• лекції з використанням техніки зворотного зв'язку.

ефективність лекції залежить від таких факторів: 
– старанної підготовки основних положень лекції та їх наукової й методичної обгрунтованості; 
– доречного забезпечення лекції наочними та іншими засобами; 
– відповідного оформлення та технічного забезпечення місця проведення лекції; 
– вдалого, невимушеного початку лекції; 
– постійного підтримування двостороннього інтелектуально-емоційного контакту з учнями, заохочення до діалогу, доведення змісту лекції не за допомогою гасел та загальних слів, а науковою аргументацією; 
– доступного, послідовного й дохідливого викладу матеріалу та його зв'язку з попереднім навчанням і соціальною практикою; 
– застосування під час лекції різноманітних прийомів активізації уваги учнів та актуалізації їхніх знань (наприклад, пояснення, ілюстрація, демонстрація, фільм, телебачення тощо); 
– прагнення зробити лекцію не тільки джерелом певних знань, а водночас надати їй консультаційної та орієнтовної функції щодо подальшого самостійного вивчення й дослідження учнями даної навчально-пізнавальної проблеми; 
– синхронізації змісту матеріалу, що викладається, з відповідними навчальними посібниками, підручниками, інструкціями та засобами наочності; 
– простого, природного, емоційно насиченого і науково обгрунтованого викладу змісту лекції; 
– конспектування основних положень лекції як її обов'язкового елемента; 
– урахування групових та індивідуальних інтересів учнів тощо.

Колективну навчально-пізнавальну роботу й активний взаємозв'язок вчителів і учнів забезпечують бесіда, мозкова атака, інтелектуальна розминка, дискусія тощо.

Бесіда.

Основні різновиди навчальної бесіди:

1. Вступна (як правило, проводиться перед початком навчальної роботи з метою з'ясувати розуміння учнями запланованих навчальних заходів і перевірити їхню готовність до певних навчально-пізнавальних дій);
2. Бесіда-повідомлення (базується на спостереженнях, певних документах тощо);
3. Бесіда-повторення (проводиться для закріплення навчального матеріалу);
4. Контрольна (використовується для перевірки засвоєних знань);
5. Репродуктивна (використовується для відтворення матеріалу, який було засвоєно раніше);
6. Катехізисна (спрямована на відтворення відповідей, які вимагають тренування пам'яті);
7. Евристична (педагог за допомогою вміло поставлених запитань скеровує учнів на формування нових знань, висновків, правил, законів, логічних обгрунтувань на основі наявних знань і досвіду).

Метод бесіди використовується, коли проблеми, які слід обговорити, є надмірно складними й учні не в змозі їх зрозуміти самостійно та під час проведення занять іншими методами. Бесіду можна застосовувати як окремий прийом навчання під час лекції для більш дохідливого пояснення або після лекції для поглиблення знань, які вимагають додаткової самостійної роботи, а також з метою обговорення і контролю рівня опанування матеріалу.

Незалежно від мети методика бесіди складається з таких частин:

1. Вступна (нагадування й виклад основної інформації, яка стосується методики та змісту проведення бесіди);
2. Основна (ознайомлення з новими проблемами, їх зв'язок з попередніми знаннями, відповідне їх обговорення й аналіз, спільне обгрунтування);
3. Заключна (підсумок результатів обговорення, аналіз і оцінка відповідей учнів, завдання для самостійної роботи й рекомендації щодо застосування отриманих знань у практичній діяльності).

Дискусія.

Ефективну дискусію характеризує розмаїття думок, бажання відшукати найбільш прийнятний варіант розв'язання дидактичної проблеми й активна участь у ній співрозмовників. Порівняно з лекцією та бесідою вона створює сприятливіші умови для активізації учнів і впливу на їхню психіку, зокрема на творчу уяву. Дискусія вимагає від учнів не простої відповіді на запитання, а навпаки – обгрунтованого, емоційно забарвленого та змістовного варіанта розв'язання дидактичної проблеми, ясного і чіткого висловлювання своїх думок. Вона викликає сильні емоційні почуття в учасників, сприяє виникненню різних групових соціально-психологічних явищ, формує навички колективної роботи й уміння вислухати позиції інших учнів. 
Різні види навчальної дискусії можна застосовувати під час дидактичної роботи з різними категоріями учнів.

Спостережна дискусія (участь у ній бере визначена частина учнів, а інші – тільки спостерігачі);

Багаторазова дискусія (учні спочатку вивчають і розглядають проблему в малих групах, а потім дискутують всім класом);

Лімітовану дискусію (в групах із 5-7 осіб протягом 5-10 хвилин обговорюються певні дидактичні проблеми);

Конференційну дискусію (вимагає всебічної підготовленості кожного учасника і тому відбувається, як правило, тільки в навчальних колективах з відповідною розумовою підготовкою, наприклад в інститутах, де навчальні проблеми обговорюються в секціях, а тільки потім на пленарному засіданні). 
Деякі види дискусії стали самостійними методами навчання. Це, наприклад, круглий стіл, «мозкова атака» тощо. 
Навчальні дискусії можуть викликати інтерес до предмета тільки за умови вмілої їх організації. Попередня підготовка педагога полягає у визначенні дидактичної проблеми (а звідси й теми дискусії), її поділу на питання для обговорення. Підготовка учнів включає ознайомлення з різноманітною літературою на тему дискусії.

Методика проведення дискусії складається з трьох етапів: на першому – відбувається зацікавлення учнів проблемою дискусії, на другому – дискусія власне дидактичних проблем, на третьому – підсумовування і формулювання висновків.

Головну роль у забезпеченні ефективності дискусії відіграють правила її ведення. Творча ініціатива педагога та активна участь учнів мають вирішальне значення. Дидактично-виховної мети дискусії буде досягнуто тільки за умови дотримання всіма її учасниками таких правил:

1. Точне визначення навчальної проблеми, що підлягає обговоренню;
2. Докладне уявлення про методи, прийоми і способи її розв'язання;
3. Чітке визначення змісту понять, термінів і категорій, які використовуватимуть учасники дискусії;
4. Обов'язкове обгрунтування власної позиції.

Педагог повинен поступово вчити учнів умінню обгрунтовано дискутувати, наводити вагомі аргументи на захист своєї позиції, розмірковувати принципово, щиро, невимушено, поважати опонента і його погляди.

Семінарське заняття.

Підготовка педагога до семінару включає: 
– складання плану семінару з визначенням основної та додаткової літератури; 
– опрацювання методичних вказівок для учнів; 
– аналіз дидактичних, виховних і методичних підсумків попередніх  семінарів і роботу над їх удосконаленням; 
– підготовку методично обгрунтованого робочого плану семінару; 
– вивчення рівня ознайомленості учнів з проблемами семінару і визначення змісту їх самостійної роботи; 
– організацію індивідуальних і колективних консультацій з учнями; 
– надання допомоги учням у самостійній роботі з літературою; 
– підготовку виставки літератури, наочних посібників та інших засобів забезпечення семінару; 
– інструктаж доповідачів і допомогу їм у написанні доповідей; 
– підготовку місця проведення семінару тощо.

Готуючись до семінару, учні повинні: 
– ознайомитися з планом семінару, основною і додатковою літературою; 
– розробити проблеми, які вимагають додаткового вивчення; 
– визначити план підготовки до семінару; 
– отримати консультації у керівника семінару; 
– занотувати основні положення, що стосуються розв'язання навчальної проблеми; 
– підготувати реферати, доповіді тощо.

Слабка або недостатня підготовка будь-якої сторони не сприяє досягненню навчальної та виховної мети і взагалі може спричинити неуспіх усього заняття. Педагогу необхідно звернути особливу увагу на цей аспект. Можна сказати: якою була підготовка до семінару – таким буде результат.

Добре підготовлений і проведений семінар виконує свої основні функції –пізнавальну і виховну. Він також має допоміжну функцію – контрольну, яка дає змогу оцінити рівень опанування учнями програмного матеріалу, внести в дидактичний процес певні корективи.

Основні вимоги до семінару: 
• продуманість змісту теми, її проблем та методики обговорення; 
• визначення цілей, дидактичних і виховних завдань заняття; 
• проблемна постановка запитань; 
• увага до стрижневих питань та логіки їх розкриття; 
• постійне керування перебігом семінару, створення атмосфери невимушеності, полемічності й творчої активності; 
• стимулювання дискусії; 
• забезпечення всебічного розгляду й аналізу навчальних проблем, об'єктивна оцінка виступів і відповідей, своєчасне їх коригування; 
• орієнтація учнів на подальшу самостійну роботу над навчальним матеріалом тощо.

Список літератури

1. Адаменко Р.В. Післядипломна освіта як об'єкт педагогічних досліджень // Освіта на Луганщині.  - 2004. - №1. - С.21-23.

2. Вулканова В.В. Понятійний словник організатора навчального процесу. Текст / В.В. Вулканова // Завучу для роботи. – 2010. – №23 – 24. – С.30

3. Ягупов В.В. Педагогіка: Навч. посібник. /В.В.Ягупов. Словесні методи. – К.: Либідь, 2002. – 560 с.

Помилки допущені під час проведення уроку

ВАДИ І ПОМИЛКИ	ШЛЯХИ ПОДОЛАННЯ
Пояснюючи навчальний матеріал, вчитель спрямовує погляд на стіни, поверх голів або за вікно	Намагайтесь тримати в полі свого зору всіх учнів, непомітно переводячи погляд з одного на іншого; намагайтесь по їхніх очах визначити, як вони сприймають зміст вашої розповіді
Допускає мовні огріхи: русизм, неправильне вживання наголосів	Готуючись до уроку, перевіряйте за допомогою словника правильність вживання тих чи інших мовних форм. На берегах свого робочого зошита записуйте найбільш складні слова, проставляйте наголоси, робіть підкресленням червоним чорнилом, тренуйтесь вдома у вимові окремих слів, виразів
Використовує складні наукові терміни, запозичені з іноземних мов, незрозумілі слова	Уникайте насичення мови іноземними словами, складними науковими термінами. Завжди намагайтесь відшукувати рівнозначне слово чи вираз рідною мовою. У тих випадках, коли певний термін або слово не має точного відповідника в рідній мові, зупиніться на поясненні етимології цього слова, запишіть його на дошці, а учні нехай зафіксують у своїх словниках або робочих зошитах
Під час самостійної роботи учнів вчитель на перші прохання про допомогу «бігає» по класу, вистукуючи підборами або намагається ходити навшпиньках	Привчайте учнів до самостійного виконання  завдань. Подбайте про взуття, яке б не стукотіло і не привертало до себе уваги. По класу ходіть поважно, впевнено
Учитель пише на дошці нерозбірливо, спотворюючи букви. Витирає лише частину дошки, залишаючи уривки попередніх записів	Перш ніж писати на дошці, слід повністю стерти непотрібне. Відновіть уміння чітко, правильно писати літери
Намагається перевірити як учні зрозуміли навчальний матеріал, з’ясовуючи, у кого з них і які виникли запитання.	Необхідно з’ясувати ступінь усвідомлення суті вивченого, запропонувавши учням проблемне завдання
Викликає учня, а потім ставить йому запитання	Запитання треба ставити всьому класу, а потім пропонувати певному учневі відповісти на нього
Зосереджує увагу на помилках учнів, дорікає їм, що часто  стає причиною негативного ставлення до нього вихованців	Насамперед відзначайте успіхи (навіть найменші) в навчанні кожного учня, заохочуйте за старанність, всіляко формуйте у вихованців віру у власні сили і можливості
Розпочавши виконання самостійних завдань, учні запитують учителя щодо порядку дій, способів роботи	Перш ніж залучити учнів до виконання самостійної роботи, необхідно озброїти їх раціональними способами дій, виходячи зі змісту завдання, допомогти зорієнтуватися щодо послідовності навчальних операцій
Під час самостійної діяльності частина учнів за найменших утруднень звертається до вчителя за допомогою, яку він спішить надати	Не варто кидатися з допомогою, коли йдеться про дріб’язкові речі. Адже це не сприяє розвитку розумових здібностей і можливостей, формуванню вмінь самостійної навчальної діяльності. Хай школярі привчаються власними зусиллями долати труднощі
Пояснюючи навчальний матеріал, учитель робить записи на дошці, при цьому затуляє їх собою	Потрібно намагатися стояти праворуч від дошки, а також час від часу відступати, щоб учні могли добре бачити написане на ній
Розміщуючи таблиці або картки на дошці, вчитель затуляє частину ілюстративного матеріалу. Коли на дошці треба щось написати, відшукує місце між таблицями	Карти і великі таблиці треба вішати праворуч або ліворуч від дошки на спеціальних планках, залишаючи її вільною для записів. Працюючи з картою або таблицею, користуйтесь указкою, а самі ставайте збоку
Оцінюючи якість знань, нечітко формулює запитання	Вузлові запитання для перевірки знань, умінь та навичок ретельно готуйте до уроку, дбайте, щоб вони спонукали школярів до роздумів, сприяли активізації мислення
Під час перевірки знань віддає перевагу спілкуванню лише з одним-двома учнями, не контролюючи діяльність інших	Постійно привчайтеся розподіляти увагу. Це дасть вам змогу уважно слухати відповіді вихованців, водночас контролюючи тих, хто виконує завдання біля дошки, бачити всіх учнів. Якщо відчуваєте утруднення, удавайтеся  до спеціальних вправ
Під час пояснення нового матеріалу окремі учні починають розмовляти, до них приєднуються інші. Але вчитель продовжує розповідь	Намагайтесь помічати найменші порушення поведінки окремими учнями, не даючи можливості залучитися до цього процесу іншим. Зробіть паузу, уважно подивіться на недисциплінованого учня, висловіть мімікою, жестом своє невдоволення. Аналізуйте зміст і методи роботи: якщо учні втратили інтерес до вашої розповіді, треба шукати інші засоби викладу матеріалу
Учитель, вислухавши відповідь учня, оцінює її не аргументуючи. На запитання учня: «А чому низький бал?» – відповідає: «Бо ти знаєш цей матеріал недостатньо»	Намагайтеся завжди аналізувати відповіді, підкреслюючи позитивне і вказуючи на помилки. Можна також спонукати учня до самоаналізу
Оцінює учнів виходячи з особистого ставлення до них	Будьте об’єктивні в оцінюванні знань – не виявляйте власних симпатій чи антипатій. Це призводить до втрати вчителем авторитету
Учитель під тиском батьків або учнів іноді змінює раніше виставлені бали, особливо застосовуючи «поурочні бали»	Виявляйте твердість і послідовність, оцінюючи знання школярів. Якщо припустилися помилки, у присутності учнів проаналізуйте ситуацію, вибачтесь і поставте інший бал

Принципи навчання

Принципи навчання –  це положення, на основі яких здійснюється процес навчання. Вони відображають загальні вимоги до змісту й організації навчально-виховного процесу, вибору та реалізації методів і засобів навчання, форм організації навчально-пізнавальної діяльності учнів.
Ефективність принципів навчання залежить від знання їх суті, класифікації, уміння розробляти раціональні способи їх реалізації. У педагогічній літературі висвітлюються декілька класифікацій дидактичних принципів. Їх обґрунтування й трактовка обумовлені зміною парадигм освіти, навчання та виховання підростаючого покоління на тому чи іншому етапі розвитку суспільства, умов функціонування та розвитку системи освіти, проблем і перспективи наукових досліджень, потреб і вимог практики.
•    Науковість
•    Доступність
•    Наочність
•    Проблемність
•    Самостійність і активність учнів
•    Систематичність і послідовність
•    Врахування індивідуальних особливостей учнів
•    Дотримання диференціації
•    Пробудження свідомості учнів
•    Стійкість засвоєння знань
•    Зв’язок навчання з життям
•    Єдність освітніх, розвиваючих, виховних функцій навчання

1. Принцип науковості навчання
Принцип науковості навчання спирається на закономірні зв'язки змісту науки та навчального предмета.
Способи реалізації принципу науковості навчання:
•    проаналізувати програмний матеріал і виявити його науковий потенціал;
•    у разі необхідності посилити науковий рівень навчального матеріалу за рахунок добору   інформації з додаткових джерел чи самостійної розробки;
•    забезпечити діалектичний підхід до вивчення явищ, процесів оточуючої дійсності, законів природи та розвитку суспільства;
•    у процесі викладання навчального предмета, конкретної теми уроку формувати в учнів науковий світогляд, озброювати їх методами наукового пізнання та науково-пошукової діяльності;
•    диференціювати та інтегрувати наукові знання у процесі навчання;
•    розкривати суть і хибність антинаукових теорій, течій, ідей тощо, формувати критичне ставлення учнів до псевдонауки.

2. Принцип доступності навчання
Принцип доступності навчання передбачає вибір і реалізацію змісту та методів навчання з урахуванням вікових індивідуальних особливостей учнів.
Способи реалізації принципу доступності навчання:
•    підготувати навчальний матеріал, доступний для сприйняття й засвоєння учнями з урахуванням їх вікових та індивідуальних особливостей;
•    забезпечити доступність форм, методів і засобів навчання, що використовуються на уроці;
•    підібрати (розробити) та реалізувати диференційований навчальний матеріал з метою усунення прогалин у знаннях учнів і способах діяльності з метою переведення їх на більш високі рівні засвоєння: із зони ближнього розвитку в зону актуального розвитку;
•    озброювати учнів раціональними способами діяльності та наукової організації навчальної праці;
•    забезпечити відповідність загального темпу просування учнів у навчанні та індивідуальної швидкості просування в учінні окремих учнів;
•    підібрати доступний та оптимальний зміст і обсяг домашнього завдання;
•    визначити та використати комплекс інших принципів навчання, що сприяють успішній реалізації доступності засвоєння учнями навчального матеріалу.

3. Принцип наочності навчання
Принцип наочності навчання спирається на діалектико-матеріалістичну теорію пізнання, суть якої полягає у сходженні від живого споглядання до абстрактного мислення, а від нього до практики.
Способи реалізації принципу наочності навчання:
•    вибрати необхідні засоби наочності (ТЗН, таблиці, графіки, схеми, малюнки, транспаранти, комп'ютер) і раціонально використати їх на уроці з метою оптимального розвитку слухових, зорових, тактильних та інших відчуттів учнів;
•    раціонально використовувати засоби наочності для концентрації уваги учнів на основному, істотному в навчальному матеріалі;
•    засобами наочності формувати та розвивати конкретне й образне мислення учнів у процесі навчання;
•    забезпечити раціональне поєднання у процесі навчання різних засобів наочності (натуральні об'єкти, образотворчі, схематичні, аудіовізуальні тощо);
•    забезпечити педагогічно доцільне поєднання слова вчителя й наочності.

4. Принцип проблемності навчання
Принцип проблемності навчання сприяє активізації навчально-пізнавальної діяльності учнів, формуванню їх творчих здібностей.
Способи реалізації принципу проблемності навчання:
•    аналіз програмного матеріалу з метою визначення тих тем, які доцільно реалізувати проблемним способом;
•    виділення тієї частини, блоку, дози навчального матеріалу, на основі якого буде висунута проблема, поставлені проблемні питання;
•    створення проблемної ситуації у процесі вивчення нового матеріалу;
•    здійснення педагогічного управління процесом розв'язання поставленої проблеми, тобто управління пошуково-пізнавальною діяльністю учнів;
•    дотримання послідовності етапів проблемного навчання як творчого процесу (постановка проблемних завдань, сприйняття й усвідомлення проблеми учнями, власне вирішення проблеми з використанням неординарних способів);
•    вибір і реалізація раціональних методів і засобів, форм організації пошуково-пізнавальної діяльності учнів.

5. Принципи самостійності й активності учнів у процесі навчання
Реалізація даного принципу навчання забезпечує умови для оптимального прояву учнями пізнавальної та творчої активності у процесі засвоєння знань, вироблення вмінь і навичок, застосування їх у практичній діяльності.
Відрізняють чотири рівні самостійної продуктивної діяльності учнів:
перший рівень – копіюючі дії учнів за заданим зразком;
другий рівень –  репродуктивна діяльність, спрямована на відтворення інформації про різні властивості об'єкта вивчення; 
третій рівень –  продуктивна діяльність самостійного застосування набутих знань для розв'язання навчальних завдань; 
четвертий рівень –  самостійна діяльність, спрямована на перенос знань при розв'язанні навчальних завдань в абсолютно нових ситуаціях.
Відповідно до рівнів сформованості умінь і навичок самостійної роботи учнів виділяються чотири її типи: репродуктивна,    реконструктивно-варіативна, евристична, творча.
Способи реалізації принципу самостійності й активності учнів у процесі навчання:
•    посилення соціально-педагогічної мотивації навчання та набуття освіти учнями;
•    раціональний вибір змісту, методів, засобів навчання та форм організації самостійної навчально-пізнавальної діяльності учнів;
•    максимальне включення учнів на уроці в різні види самостійної діяльності з володіння й застосування знань, умінь і навичок;
•    формування в учнів умінь і навичок бачити проблему, осмислювати її суть розробляти гіпотези та знаходити раціональні шляхи її розв'язання;
•    озброєння учнів навичками самостійного отримання інформації, обробки та її аналізу, використання у практичній діяльності;
•    формування в учнів стійкої потреби в самоосвіті та оволодінні способами її здійснення.

6. Принцип систематичності та послідовності навчання
Принцип систематичності та послідовності навчання передбачає формування знань, умінь і навичок учнів таким чином, щоби нові знання спиралися на раніше засвоєні й, у свою чергу, стали фундаментом для засвоєння наступних.
Способи реалізації принципу систематичності та послідовності навчання:
•    формування знань, умінь і навичок учнів у логічній послідовності (кожен елемент навчального матеріалу логічно пов'язується з іншими, наступне спирається на попереднє, є базою для засвоєння нового, забезпечує послідовність розвитку мислення, пізнавальних сил і потенційних можливостей учнів);
•    дотримання логічних зв'язків між формами та методами навчання, контролю навчально-пізнавальної діяльності учнів та її результативності;
•    вироблення навичок раціонального планування навчальної діяльності (побудова логічно струнких планів відповідей, написання творів, виконання лабораторних робіт, прогнозування);
•    систематизація й узагальнення способів діяльності (формування в учнів мисленнєвих прийомів порівняння, систематизації, узагальнення й абстрагування);
•    координування діяльності учнів відповідно до вимог і дій учителів різних навчальних предметів;
•    виявлення та реалізація міжпредметних і внутрішньопредметних зв'язків у процесі навчання;
•    реалізація вимог до засвоєння системних знань учнів про об'єкт навчання;•    здійснення систематичного й послідовного контролю навчальних досягнень учнів.

7. Принцип урахування індивідуальних особливостей учнів у процесі навчання
Індивідуальний підхід до учнів у процесі навчання вимагає створення умов для активної та організованої роботи всіх учнів, у той же час для індивідуального підходу до кожного з них з метою забезпечення успішного навчання й розвитку їх потенційних можливостей.
Способи реалізації принципу врахування індивідуальних особливостей учнів у навчанні:
•    знання й урахування у процесі навчання психофізіологічних вікових та індивідуальних особливостей учнів;
•    диференційований відбір змісту, методів і засобів навчання, форм організації навчально-пізнавальної діяльності учнів;
•    стимулювання самостійної індивідуальної навчально-пізнавальної діяльності учнів;
•    здійснення професійної орієнтації учнів на уроці з урахуванням їх інтересів, нахилів, здібностей;
•    організація навчально-пізнавального процесу з максимальним залученням учнів до участі в ньому (з урахуванням їх індивідуальних можливостей та бажання);
•    виявлення творчого потенціалу учнів і забезпечення умов для його реалізації в навчальній діяльності;
•    реалізація індивідуального підходу до оцінки знань, умінь і навичок учнів.

8. Принцип свідомості й міцності засвоєння знань, умінь і навичок учнів
Реалізація даного принципу спрямована на забезпечення змісту освіти й розвитку пізнавальних сил учнів. Він передбачає необхідність усвідомленого й міцного засвоєння учнями основного, істотного в навчальному матеріалі, розвитку творчого мислення та здібностей.
Способи реалізації принципу свідомості й міцності засвоєння знань, умінь і навичок учнів:
•    формування в учнів діалектико-матеріалістичного розуміння оточуючого світу;
•    розкриття значущості та можливості використання набутих знань, умінь і навичок учнів як інструменту самопізнання;
•    озброєння учнів способами систематизації узагальнення знань, умінь і навичок;
•    зосередження уваги учнів на вивченні основного, істотного у змісті навчального матеріалу;
•    виявлення й усунення прогалин у знаннях учнів;
•    озброєння учнів раціональними методами та засобами учіння, що сприяють усвідомленому засвоєнню знань;
•    формування в учнів умінь і навичок самореалізації, самоосвіти, самовдосконалення;
•    вибір і використання ефективних прийомів розвитку основних психічних процесів особистості (відчуття, сприйняття, спостережливість, мислення, пам'ять, уява, мова, емоційно-вольова сфера);
•    виявлення й розкриття сутності причинно-наслідкових зв'язків у явищах, процесах, об'єктах вивчення;
•    забезпечення єдності знань і переконань, слова та дії, свідомості та поведінки учнів.

9. Принцип зв'язку теорії із практикою, навчання з життям
Даний принцип спирається на найважливіші методологічні положення про єдність теорії та практики, обумовленість навчання суспільними процесами.
Способи реалізації принципу зв'язку теорії із практикою, навчання з життям:
•    розкривати у процесі навчання об'єктивні закони, закономірності, ідеї, завдання перебудови й оновлення суспільства нашої країни, ролі науки в підвищенні культурно-освітнього рівня населення, створенні матеріально-технічної бази, формуванні нового мислення, нових суспільних відносин;
•    знайомити учнів з основами сучасного виробництва, соціально-економічними перетвореннями в нашій країні та за кордоном, для чого використовувати достовірні наукові дані й поточну інформацію;
•    висвітлювати шляхи підвищення продуктивності праці виробничників, працівників культури та науки, озброювати учнів трудовими навичками та вміннями;
•    розкривати суть і специфіку політичних і соціально-економічних процесів, що відбуваються в нашій країні й у світі на даному етапі розвитку цивілізації;
•    інформувати учнів про стан соціально-економічних і правових відносин між різними країнами світу;
•    використовувати в навчально-виховному процесі засоби масової інформації (телепередачі, періодична література, кіно, періодична преса, краєзнавчий матеріал);
•    висвітлювати позитивний досвід роботи трудових колективів та окремих працівників регіону, міста, району, мікрорайону, школи.

10. Принцип єдності освітньої, виховної та розвивальної функцій навчання
Єдність освітньої, виховної, розвивальної функцій навчання обумовлено низкою об'єктивних факторів.
Способи реалізації принципу єдності освітньої, виховної та розвивальної функцій навчання:
•    проаналізувати програмний матеріал з метою виявлення його освітнього, виховного, розвивального потенціалів;
•    продумати та правильно поставити освітню, виховну й розвивальну цілі навчання з урахуванням специфіки навчального предмета, теми уроку, особливостей учнів класу;
•    відібрати (розробити) дидактичний матеріал, реалізація якого забезпечить оптимальне досягнення триєдиної мети та завдань уроку (освітня, виховна, розвивальна);
•    відібрати та використати на уроці ефективні методи, засоби та форми організації навчання, що максимально сприяють засвоєнню знань учнів, їх вихованню та розвитку;
•    формувати способи розумової діяльності учнів, розвивати образне, логічне, абстрактне й конкретне мислення учнів у процесі навчання;
•    забезпечити поєднання факторів інтенсифікації та оптимізації навчання, що дозволяє в кожній окремій ситуації вибрати найкращий варіант ефективного впливу на розвиток і виховання учнів;
•    розвивати творчі здібності учнів;
•    забезпечити максимально ефективний виховний вплив особистості вчителя на учнів як взірця інтелігентної людини.
Знання суті кожного принципу навчання та способів їх реалізації сприяє підвищенню якості підготовки вчителя до уроку та його ефективності; ефективності спостереження, аналізу та самоаналізу уроку.

Список використаних джерел

1.  Островерхова Н, "Аналіз уроку: концепції, методики, технології" Освіта.ua
2. Журнал для  запису висновків і пропозицій за наслідками внутрішньо-шкільного контролю. / упоряд. А. Остапенко. – 2-ге вид., стереотипне. – К. : Шк. Світ, 2008. – С. 68.

Методика Шаталова

Віктор Федорович Шаталов  - вчений-педагог, викладач математики, директор школи.

Основні педагогічні ідеї: виклад нового матеріалу укрупненими блоками, що зумовлює значне скорочення термінів вивчення окремих навчальних предметів.

За методикою Шаталова, робота над новим матеріалом охоплює такі етапи:

1) розгорнуте, образно-емоційне пояснення вчителем відібраних для уроку параграфів;

2) стислий виклад навчального матеріалу за опорним плакатом (збільшена копія аркуша з опорними сигналами);

3) вивчення опорних сигналів, які отримує кожний учень і вклеює їх у свої альбоми;

4) робота з підручником і аркушем опорних сигналів у домашніх умовах;

5) письмове відтворення опорних сигналів на наступному уроці;

6) відповіді за опорними сигналами;

7) постійне повторення й поглиблення раніше вивченого матеріалу.

У класі дається еталон розв’язання типової задачі та вказуються номери завдань, що відносяться до цього типу. Ці завдання учні розв’язують самостійно, причому кожен із них вибирає посильні для себе завдання. Для сильніших учнів пропонується завдання підвищеної складності. Облік виконання завдань учні ведуть у спеціальному зошиті. Контроль за правильністю їх розв’язання здійснює учитель.

Науковець І.П. Підласий так характеризує організацію навчального процесу В.Ф. Шаталова, яка складається з семи етапів:

1. Учитель викладає новий матеріал. Учням треба його вислухати і збагнути основні ідеї. Записи не ведуться.

2. Учитель знову, але вже більш стисло повторює щойно викладений матеріал, використовуючи при цьому плакати з опорними сигналами. Відбувається згортання матеріалу, запам’ятовування головних зв’язків.

3. Учні одержують спеціальні аркуші з опорними сигналами. Вони є зменшеними й не розфарбованими копіями плакатів, закріплених на класній дошці. Завдання учнів на цьому етапі уроку полягає в тому, щоб ці копії розфарбувати. Вважається, що тут відбувається подальше кодування інформації, відбувається її мимовільне запам’ятовування.

4. Опорний плакат довго висить у класі на спеціальному стенді, і учні мимоволі сприймають його зміст.

5. Домашня робота з опорними сигналами, зіставляючи його з відповідним розділом підручника.

6. На наступному уроці учні відтворюють з пам’яті на окремому аркуші блоки опорних сигналів.

7. Учні почергово відповідають урок, спираючись на декодовані ними сигнали.

Ця методика дозволяє протягом одного уроку перевірити знання усіх учнів класу. А це означає, що кожен активно працює на кожному уроці.

Певною мірою справедливі зауваження, нібито методика Шаталова – це система натаскування учнів, яка забезпечує переважно механічне запам’ятовування і мало сприяє розвитку інтелекту школярів. Сьогодні у просторі ринкової педагогіки у цьому не вбачається нічого незвичайного.

По-перше, на ринку педагогічних послуг треба видати конкретний продукт – чітку відповідь учня, і з цим завданням методика справляється блискуче.

По-друге, репетиторські послуги, що передбачають «натаскування» перед відповідальними екзаменами, досить витребувані на ринку педагогічних послуг, і коротшого шляху, ніж застосування опорних сигналів для вирішення завдання, не існує.

Для подолання «розвиваючого обмеження» технології, В.Ф. Шаталов увів уроки самостійного складання аркушів з опорними сигналами, спеціальні заняття для розв’язування задач, уроки відкритих думок.

Література.

1. Підласий І.П. Практична педагогіка або три технології. І.П. Підласий / Інтерактивний підручник для педагогів ринкової системи освіти. – К. : Видавничий Дім «Слово», 2004. – С. 146.

Нетрадиційні типи уроків 

Нетрадиційні типи уроків:    рольові ігри, ділова гра, круглий стіл або конференція, прес-конференція,  урок відкритих думок, урок-змагання, урок-вікторина, урок-суд, аукціон знань, урок-диспут, урок-турнір, урок-еврика, міжпредметний інтегрований урок, урок-конкурс, урок творчості, урок-вистава, огляд знань, урок-гра, урок-залік, урок-мандрівка,  урок-змагання,  урок-діалог,  урок-брифінг, актуальне інтерв’ю, рольова ділова гра, урок-лекція.

ЛЕКЦІЯСтруктура традиційної лекції така:

• організація діяльності вчителя та учнів;
• формулювання теми, постановка мети і завдань;
• актуалізація опорних знань учнів;
• викладання змісту дидактичного матеріалу вчителем, забезпечення умов сприйняття та засвоєння його учнями;
• узагальнення та систематизація знань учнів, набутих у процесі читання лекції;
• підведення підсумків лекції.

Лекція шкільна.
Це така форма навчання, за якою вчитель, викладаючи  навчальний матеріал, допомагає учням:

• сформулювати проблему;
• опанувати логіку пізнання;
• зробити власні відкриття.

Проблемою шкільної лекції є вміння педагога скомпонувати та побудувати лекційний матеріал таким чином, щоб учні під час лекції виступали не пасивними слухачами, а здійснювали «пізнавальний рух». Для цього лекція повинна мати своєрідний каркас, який  визначав би структуру її  змісту.
Залежно від місця лекції в системі навчання та специфіці завдань, що вирішуються під час її проведення, в педагогічній практиці використовують різні види лекцій.
СЕМІНАРСемінарське заняття є формою організації навчання, що поглиблює та систематизує знання. Вимога до нього – активна участь кожного учня. На семінарах передбачається більш високий ступінь концентрації навчального матеріалу, ніж лекція. Вони вимагають від учнів серйозної самостійної роботи з додатковою літературою, читання додаткового джерела, порівняння матеріалів, підбору цікавих фактів.Семінари відрізняються від інших видів навчальних занять підвищеною активністю і самостійністю школярів, проявом їхніх організаційно-діяльнісних особистісних якостей.
За дидактичними цілями семінари поділяються на:

• заняття із введення в тему, планування її вивчення;
• заняття щодо дослідження фундаментальних освітніх об’єктів;
• заняття з подання та захисту освітніх результатів;
• заняття з поглиблення, узагальнення та систематизації знань;
• контрольні та залікові семінари;
• аналітичні семінари.

Семінар пошуковий.Цей вид семінару передбачає проведення учнями досліджень у групах, а потім колективний пошук за найбільш цікавими і важливими проблемами. Враховувати індивідуальні якості учнів дозволяють цикли різних за типами семінарів. Розглянемо три типи семінарів, об’єднаних у загальний цикл: з індивідуальною роботою, груповою, групами змінного складу.
Вступний семінар.
Він спирається на знання і досвід, які вже мають учні. Після пояснення вчителем структури семінару учні колективно збирають інформацію за новою темою і класифікують її за розділами. За кожним розділом учні обирають груповодів, які ведуть набір до своїх груп. Групи працюють із зібраною інформацією за заданим алгоритмом і готують виступи перед класом, які аналізуються й оцінюються самими учнями.
Оглядовий семінар.
Він передбачає самостійний огляд учнями всієї теми на основі підручника або інших матеріалів.
Результати огляду учні формулюють у вигляді таких суджень:

• суть даної теми;
• її головні частини або спрямування;
• об’єкти, що вивчаються;
• питання, що виникають;
• відмінність викладання теми за різними інформаційними джерелами.

Особливу роль відіграють сформульовані учнями питання. За підсумками оглядового семінару складаються індивідуальні й колективні програми занять за темою.

Семінар з індивідуальною роботою.
Під час проведення семінару учні ставлять перед собою навчальне завдання за темою, складають план завдання, вибирають вид навчальної діяльності і форми звіту. Вчитель надає учням банк даних, що полегшує  їм вибір перелічених елементів діяльності. Варіанти можливих завдань, види діяльності та форми звіту записуються до початку семінару на дошці у вигляді таблиці.

ПРАКТИКУМУрок-практикум – такий тип навчального процесу, який сполучає різні форми організації пізнавальної діяльності, має риси «комбінованого» уроку, органічно «поєднуваного» з системою нетрадиційної освіти.
Практикум розвиває:

• вміння пов’язані з розвитком зацікавлення (аналізувати свої зацікавлення, визначити нові на ґрунті колишніх, зіставляти свої можливості та зацікавлення).
• знаходити практичні види діяльності;
• вміння обирати практичний вид діяльності для себе ( пошук відповідей для обґрунтування практичних завдань);
• вміння досліджувати умови практичної діяльності;
• вміння готуватися до практичної діяльності (визначення мети, завдань діяльності);
• вміння здійснювати діяльність на практиці ( планувати свою практичну діяльність, бачити її позитивні та негативні сторони);
• вміння встановлювати цінність практичної роботи, культурну та професійну цінність практикуму.

Схема уроку-практикуму:

• повідомлення теми, мети, завдань уроку;
• актуалізація ЗУН;
• ознайомлення з інструкцією;
• підбір обладнання;
• робота учнів;
• звіт про роботу.

УРОК-ВИСТАВАМета уроку вистави – поглиблення, розширення в учнів діапазону спеціальних знань, умінь та навичок спілкування, співробітництва в процесі підготовки та виконання ролей; перевтілювання, входження в образ проникнення ідеями, закладеними автором у ролях. Ролі визначено змістом та характером твору. Це можуть бути персонажі з міфів та легенд, казок, епосу, літературних творів. Оцінюється урок-вистава за якістю виконання ролей та досягнення поставленої мети.

УРОК-АУКЦІОННа дошці написано список запитань, які повинні бути "продані" на "аукціоні" і на які всі учні мають знати відповіді. Для проведення "аукціону" обирається експертна група, керівник цієї групи –  ведучий. Ведучий визначає, в якому порядку він має називати учнів, які визначатимуть запитання, що "продається". Ведучий називає першого учня, той – номер запитання. Усі очима знаходять текст запитання на дошці. Ведучий запитує: "Хто хоче купити це запитання?" (треба розуміти це питання як таке: "Хто знає відповідь на нього?"). Чекає піднятих рук. Рахує: "Один", – знову читає запитання і оголошує: "Два..." Якщо піднялася рука "покупця", надає йому слово. За відповідь нараховуються бали. Відповідь можна уточнити, розширити, поглибити і за це також одержати бал. Коли запитання повністю куплене, ведучий називає другого продавця і так поки всі запитання не будуть з´ясовані.

УРОК-ДИСПУТГоловна цінність цих уроків полягає в тому, що в них формується діалектичне мислення. Це невимушена, жива  розмова учнів, яка дозволяє висловити свою точку зору, власну думку, обґрунтувавши її, виробити вміння сприймати доводи опонента, знаходячи слабкі місця, вміння ставити питання за фактичним матеріалом теми, активно перетворювати знання на переконання. Підготовка до уроку-диспуту змушує учнів опрацьовувати додаткову літературу.  
На початку уроку учням пропонуються цікаві факти, докази, аргументи, котрі записуються в зошит У процесі підготовки до диспуту клас поділяють на дві групи, два табори, які дотримуються діаметрально протилежних точок зору. У кожному таборі мають бути різні "спеціалісти". Вони задають один одному питання, вислуховують відповіді, погоджуються або не погоджуються, приходять до спільної думки. Додому учням дається завдання написати твір (своєрідний письмовий звіт із диспуту) і зробити висновок.

УРОК-ДІАЛОГУрок-діалог будується на основі таких принципів:
культурологічного (вивчення художнього тексту за багатоманітністю його культурних рівнів, сприйняття та осмислення через книгу відносин «людина – світ»);
історичного (розгляд просторово-часових характеристик твору в їх взаємозв’язку з сучасністю і поглядом в майбутнє);
гармонізації і діалогізації навчання (встановлення між учнем і книжкою рівноправного обміну духовними цінностями).
«Діалог Сократа».
В рамках діалогу учні самостійно формулюють проблеми суспільного життя та пропонують альтернативні шляхи їх розв’язання.

УРОК-ДІЛОВА ГРАЦе імітаційна модель навчальної діяльності учнів, що відтворюється в умовах, максимально наближених до дійсності. Мета ділової гри – поглибити та розширити діапазон знань учнів, формувати діловий стиль спілкування у практично-професійній діяльності.
Урок – ділова гра має свої різновиди: урок – «еврика», прес-конференція, урок-змагання, урок-турнір, урок-спектакль, урок-КВК, урок-аукціон.
Незалежно від різновидів уроку ділової гри, їх об’єднують загальні вимоги: постановка теми, цілей, завдань гри; визначення оптимального змісту гри; розподіл ролей та визначення функціональних обов’язків учасників гри; забезпечення умов для проведення ділової гри; єдність взаємодії учнів у ході виконання ролей. Класичний варіант імітаційної гри включає такі етапи:

• підготовка;
• безпосередньо сама гра;
• аналіз та підведення підсумків гри.

До дидактичних ігор належать настільно-друковані, словесні ігри, загадки, шаради, ребуси, головоломки, ділові ігри.
Їх головна особливість  наявність, крім ігрової, чітко визначеної дидактичної мети, регламентування ігрової діяльності спеціально визначеними правилами. Ігровий задум та ігрові дії допоможуть зберегти високу активність і самостійність учнів, наповнити навчання радістю, позитивними інтелектуальними емоціями.
У школах практикуються уроки – рольові ігри "Захист дисертації", "Квартальний звіт в науково-дослідному інституті", "Патент", "Зліт спеціалістів", "Ранок у селі", "Робота конструкторського бюро", "Рятівники", "Інформаційний пошук" та ін. 

УРОКИ-КВКЦі уроки  дуже схожі на телевізійну гру КВК і можуть бути проведені за схемою:
"Розминка", "Домашнє завдання", "Індивідуальна робота", "Конкурс "Вгадай", "Конкурс майстрів мистецтва", "Конкурс розповідачів", "Конкурс капітанів".
Завдання має як репродуктивний, так і продуктивний характер, але форма висунутих завдань гумористична, цікава. Для проведення такого уроку серед учнів класу вибираються члени двох команд. Критерії для вибору в члени команд можуть бути різні, в т.ч. і від ряду парт може бути сформована команда. 

• Вибирається журі із числа учнів класу.
• Розминка. Кожній команді пропонується скласти розповідь за пройденою темою. Форма розповіді може бути гумористичною і разом з тим такою, щоб у ній брали участь всі команди.
• Інсценізація домашнього завдання може охоплювати будь-який один параграф підручника або весь матеріал даної теми. Виконання індивідуальної роботи включає цікаве завдання для двох-трьох учнів з кожної команди. Його виконання оцінюється за правильністю, повнотою й естетичністю пояснення.
• Конкурс "Вгадай" включає загадки, тести, просто завдання.
• Конкурс майстрів мистецтва. Від кожної команди вибирається по 3-4 учні, які виконують роль художника, поета, співака. Кожен з них має виконати свій номер, який за змістом має розкривати тему КВК.
• Конкурс оповідачів. Обом командам пропонується, наприклад,  картинка, за якою потрібно скласти розповідь.
• Конкурс капітанів включає і розв´язування задачі, і аналіз картини.

УРОК-СУДУрок дає можливість отримати уявлення про спрощену процедуру прийняття судового рішення та провести рольову гру – судовий процес за участю 3-х осіб: судді, який буде слухати обидві сторони і приймати рішення, позивача і відповідача (можлива участь адвокатів, прокурора, свідків тощо). Після того як клас визначиться з ролями, вчитель надає кожній групі завдання:

1. Суддям – підготовка запитань,
2. Позивачам – підготовка вступної промови та викладу аргументів,
3. Відповідачам – підготовка промови-відповідей та захисту.

Урок проходить з дотриманням порядку ведення судового засідання:

• вступні заяви учасників судового процесу;
• позивач викладає аргументацію, суддя ставить йому запитання;
• відповідач викладає суть захисту, суддя ставить йому запитання;
• суддя виносить рішення.

Ця форма уроку приваблива тим, що в ній стикаються протилежні погляди на суть окремих питань. Вирок обґрунтовується, отже, така форма проведення заняття сприяє з´ясуванню суті проблеми. Як і на звичайному суді, тут дійовими особами є свідки, адвокати і ті, кого звинувачують.

 УРОКИ-МАНДРІВКИОдним із найцікавіших нетрадиційних уроків упродовж усіх етапів вивчення матеріалу є уроки-мандрівки.
Мета таких уроків: зацікавити всіх учнів; створити атмосферу невимушеності та веселий настрій у дітей; стимулювати до розвитку творчих задатків учнів: кмітливості, логічного мислення, уяви; швидко орієнтуватися в особистих знаннях, використовувати їх на практиці.
Особливість цих занять полягає в тому, що їх можна проводити як в умовах класного приміщення (заочні мандрівки: урок-екскурс, урок-подорож, урок-«картинна галерея»), так і поза ним (очні мандрівки: урок-екскурсія, урок-марафон).
Ефективність такої нетрадиційної форми організації навчальної діяльності учнів залежить від підготовки вчителя та учнів до уроку. Спочатку треба визначити тему, мету, тип уроку-мандрівки, скласти логічну послідовність уроку, продумати організаційні заходи і шляхи підготовки учнів до уроку. Для очних мандрівок це:

1. Ознайомлення учнів з темою, метою і місцем екскурсій (марафонів);
2. Актуалізація знань про правила дорожнього руху, правила поведінки на природі й на вулиці;
3. Поділ класу на групи по шестеро в команді;
4. Ознайомлення учнів із проблемно-пізнавальними завданнями;
5. Добір наочності.

Якщо це урок-марафон, то слід підготувати кабінети-зупинки, таблички з назвами станцій, маршрутні завдання.
Для уроків-мандрівок в умовах класного приміщення слід виготовити карту або план, за яким триватиме подорож країною Математики (Математичним океаном, до замку Логіки тощо).
Під час проведення таких уроків дуже важливо підбити підсумок заняття, визначити переможця, вказати на недоліки.
Педагогічний досвід підтверджує наявність наступних етапів у структурі уроку-мандрівки:
І. Організаційний момент.

• Привітання та побажання гарного настрою.
• Перевірка готовності учнів до заняття.

ІІ. Ознайомлення з темою та правилами проведення уроку-мандрівки. 
ІІІ. Постановка мети і завдань.
ІV. Систематизація, узагальнення засвоєних знань, умінь та навичок.

1. Фронтальне опитування.
2. Елементи дискусії. Відповідь на проблемне запитання.
3. Фізкультхвилинка.
4. Індивідуальна робота учнів.
5. Робота в групах. Виконання завдань творчого характеру.
6. Дидактична гра з елементами змагання.

V. Підсумок уроку.

1. Підсумкова бесіда.
2. Оцінювання роботи учнів на уроці.
3. Загальна оцінка діяльності класу.

VI. Домашнє завдання практичного характеру

КОНФЕРЕНЦІЯМета уроків-конференцій – розширення та поглиблення навчального матеріалу, ознайомлення з новою інформацією за рахунок спілкування з різними інформаційними джерелами, обміну думками.
Форми роботи в процесі підготовки – вивчення літературних джерел, у ході самого уроку – взаємоінформація учнів, ведення тезисних нотаток, складання плану.

Прес-конференція.
Уроки цього типу сприяють розвитку навичок роботи з додатковою літературою, прищеплюють допитливість, виробляють уміння працювати в колективі, надавати взаємодопомогу.
Структура та етапи:

1. Позиція:… я вважаю, що.. (висловлюється власна думка, пояснюється в чому полягає точка зору).
2. Обґрунтування: .. тому, що… (наводиться причина появи цієї чи іншої думки, тобто на чому грунтуються докази на підтримку вашої позиції).
3. Приклад: …наприклад .. (наводяться факти, які демонструють докази, підсилюють вашу позицію).
4. Висновки ..отже, я вважаю… (узагальнення думки, висновок про те, що необхідно робити – заклик прийняти вашу позицію).

Такий урок  можуть проводити декілька учителів. Клас розбивається на групи. Одна їх частина перетворюється на представників преси – співробітників різних газет, інша – на спеціалістів різних галузей. Спеціалістів одного профілю може бути декілька, їх очолюють консультанти. Спочатку проводиться загальний інструктаж консультантів, а ті вже починають готувати свої групи. До закінчення прес-конференції має бути випущена газета, придумані її назва і рубрики. План проведення уроку може бути таким: виступи тих представників груп, які займаються історією питання, теоретиків, практиків і т.д.; після кожного повідомлення представники преси ставлять запитання виступаючому, далі проводяться оформлення газет у групах, огляд-конкурс газет і підсумки прес-конференції.
Не менш цікавими є прес-конференції, підготовлені учителями з багатьох предметів, які мають міжпредметний характер.

УРОК-ЗМАГАННЯУрок складається із декількох конкурсів. Учнів попереджають, що в ході змагання буде враховуватись активність кожного члена команди і всієї команди в цілому.
Складаються відомості, у них журі вноситиме оцінки кожному учневі за відповідь. Перемагає команда, яка набирає більшу кількість балів.
Наприклад, на уроці з математики чи фізики можуть бути такі конкурси:

1. "Чи знаєш ти формули?", "Конкурс кмітливих", " Змагання любителів кросвордів".
2. "Чи розумієш ти графіки?", "Знайди помилку","Пошук" та ін.

Перший конкурс.
Представники команд витягують папірець, згорнутий у трубочку, або кидають кубик, на гранях якого написані формули. Формулу записують на дошці, пояснюють її зміст, потім ставлять запитання, які стосуються цієї формули. Журі оцінює відповіді й виставляє оцінку у відомість.
Другий конкурс.
Задачі з малюнками записуються на картках. Представники команд витягують картки-завдання і відповідають на поставлене там запитання. Якщо вони не можуть відповісти, то просять допомоги у команди, якщо й вона не може, то просять допомоги в команди-суперниці, але перша команда бали втрачає, а друга –  у разі правильної відповіді –  ці бали набирає.
Третій конкурс. 
Сітка-кросворд намальована на картках, які роздаються учням обох команд. Під картку підкладають копірувальний і чистий аркуш паперу. Розв´язуючи кросворд, відповіді вписують у картку і здають журі. Кросворд складається учителем.
Четвертий конкурс. 
У ньому, як і в третьому конкурсі, представники команд витягують картки, на яких накреслені графіки. Тут же –  запитання, на які потрібно відповісти. На виконання завдання відводять певний час. Картки здаються журі.

ТОК-ШОУМетою такого уроку є отримання навичок публічного виступу та дискутування. Учитель на такому уроці є ведучим. Робота організовується так:

1. Оголошується тема уроку;
2. Слово на запропоновану тему надається «запрошеним гостям»;
3. Слово надається глядачам, які можуть виступити із своєю думкою протягом 1 хвилини або поставити питання «запрошеним»;
4. «Запрошені» мають відповідати лаконічно та конкретно;
5. Ведучий також має право поставити своє запитання або перервати ведучого за лімітом часу.

Ця форма роботи допомагає навчитися брати участь у дискусіях, висловлювати та захищати власну позицію.

УРОК-ТУРНІРЙого мета – повторення й узагальнення вивченого. За два тижні до уроку вивішується плакат із запитаннями за темою. У класах створюються групи учнів, які одержують неоднакові завдання. Консультанти готують слабших учнів, працюють з ними, ерудити роблять повідомлення на запропоновані теми, аналітики розв´язують задачі (їх перелік дається). Готуються також картки-завдання. В уроці-турнірі беруть участь два класи. Тривалість – 90 хв. Столи розміщують так, щоб учні двох класів сиділи навпроти один одного. Можлива постановка проблемного питання. Другий етап розпочинається із фронтального опитування з усіх перелічених питань (учні обох класів відповідають почергово). Аналітики розв´язують задачі на дошці. Після цього класи обговорюють розв´язки задач і оцінюють роботу аналітиків. Наступний етап – міні-диктант з теми. До дошки запрошуються по два учні від класу. Решта – журі. Якщо це урок фізики – то ставляться досліди і побачене пояснюється, за що кожному класові виставляється відповідна оцінка. На другому уроці роботу розпочинають ерудити. Заслуховуються й оцінюються підготовлені повідомлення (по одному від класу). Далі –  розв´язання творчих задач, підготовка відповідей на завдання, запропоновані в картках. Підраховується загальна кількість балів, набрана за кожен вид турніру кожним класом.

УРОК-ТЕЛЕПЕРЕДАЧАЦе урок вивчення нового матеріалу з попередньою підготовкою учнів. Він будується в стилі інформаційно-розважальної телепередачі. Його структура являє собою послідовність фрагментів із найпопулярніших телепрограм минулого і сьогодення: "Поле чудес", "Закон є закон", "Погода", "Пісня - 2011", "Служу народу України", "Літературна студія", "Свічадо", "Вечірня казка", "П´ятий кут" і т.ін., побудованих на предметному навчальному матеріалі.
Для підготовки уроку вчитель створює ініціативну учнівську групу, визначає ведучого телепередачі. Спільно з учителем ця група з´ясовує, які конкретно телепередачі будуть копіюватися на уроці, яким змістом наповнити кожний фрагмент. Створюються мікроколективи учнів, на чолі яких стоять члени ініціативної групи. Кожен мікроколектив готує свій фрагмент, свій вихід в "ефір", свою частину всієї "телепрограми".
Перед уроком класна кімната відповідно оформлюється. Учитель спільно з ініціативною групою чітко розподіляють час уроку, виділяючи кожній "телепрограмі" свій "жорсткий" час, встановлюють послідовність цих програм.
У сценарій уроку органічно вплітаються кінопрограма (показ навчального кінофільму, фрагмента, епізоду, відеокліпу), рекламна пауза, пісня, музична вставка.
Під час уроку учні в своїх робочих зошитах роблять записи, малюють схеми, малюнки, пишуть формули тощо. На таких уроках простежуються міжпредметні зв´язки, тому одним із варіантів уроку-телепередачі може бути інтегрований урок з участю 2-3 вчителів споріднених предметів.
Урок може бути розпочатий із музичної заставки даної телепередачі. Два диктори оголошують тему, мету і побудову. Наступний етап – демонстрування фрагмента фільму, після цього – виступи.
 

УРОК-КОМПОЗИЦІЯ

• Він дає цілісне і повне уявлення про тему вивчення;
• забезпечує широку участь учнів як у підготовці, так і в проведенні уроку;
• передбачає комплексне застосування різних засобів навчання: плакатів, схем, портретів, картин, музичного супроводу, художньої і довідникової літератури та ін.;
• учить сприймати, пізнавати світ не тільки через раціональну сферу, сферу мислення, а й через почуття, емоції.

Особливо сприятливий матеріал для таких уроків має українська література. Теми: "На Україну линуть журавлі", "Повернуті із забуття", "Література нашого краю", "Чорна сповідь твоя, Україно" вивчаються дуже успішно у формі уроків-композицій.
Наприклад, на уроці "На Україну линуть журавлі" в комплексі використано загальне оформлення класу – журавель на тлі голубого неба і сонця, а на крилі немовля у сповитку, портрети письменників, програвач.  

ІНТЕГРОВАНІ УРОКИЦі уроки проводяться з метою розкриття загальних закономірностей, законів, теорій, ідей, відображених у різних науках та відповідних навчальних предметах. Це уроки інтегрованих зв’язків декількох предметів. Вони дають можливість сформувати і яскравіше уявити навколишні взаємозв’язки і явища. Основний аспект ставиться не тільки на засвоєння певних знань, стільки на розвиток освітнього мислення. Структура таких уроків відрізняється чіткістю, компактністю, стислістю, логічною взаємообумовленістю навчального матеріалу   на кожному етапі уроку, великою інформативністю, об’ ємністю матеріалу.
Інтегровані уроки сприяють:

• більш повному осмисленню учнями навчального матеріалу, різні аспекти якого не можуть бути розкриті засобами якогось одного навчального предмета;
• формуванню умінь переносити знання з однієї галузі науки чи мистецтва в іншу;
• стимулюванню аналітико-синтетичної діяльності учнів, розвитку потреби в системному підході до об’єкта пізнання, аналізі та порівнянні процесів та явищ;
• розкритті думок, настроїв, вражень, наприклад, філософських та релігійних вчень історичної епохи, в контексті якої слід сприймати і розуміти творчість письменника;
• розвитку творчих здібностей учнів: уяви, фантазії, образного мислення, інтелекту та емоційної сфери.

Підготовка до інтегрованих уроків передбачає: 

• аналіз річного календарного планування;
• зіставлення матеріалу різних предметів для визначення споріднених тем;
• «конструювання» заняття;
• визначення завдань уроку;
• написання плану-конспекту.

 
Після вивчення теми «Атмосферний тиск» можна провести інтегрований позакласний захід на тему «Газообмін у легенях і тканинах», в якому беруть участь інші вчителі-предметники. Наприклад:

• учитель хімії – ознайомлює учнів з властивостями оксигену, окисненням;
• учитель фізики –  нагадує про явище дифузії, ознайомлює з поняттям парціального тиску, аналізує зміну тиску газів під час дихання;
• учитель біології –  пояснює суть дихання, зміну складу повітря під час дихання, парціальний тиск, газообмін, перенесення газів кров'ю, закон збереження енергії, сполучення оксигену з залізом в еритроцитах, вплив оксигену на рівень гемоглобіну в крові, вплив шкідливих речовин на рівень оксигену в крові, джерела поповнення оксигену на нашій планеті;
• учитель математики –  розв'язує практичну задачу: скільки потрібно кисню для дихання на хвилину, годину, добу?;
• учитель   фізичної   культури   –    роз'яснює зв'язок гіподинамії та гіпоксії, наголошує на необхідності занять фізкультурою;
• медична сестра –  розкриває  можливості людини в екстремальних ситуаціях, наводить випадки з медичної практики;
• учитель історії –  обговорює факт загибелі людей на повітряній кулі «Зеніт» у 1862 році;

Проведення нетрадиційних уроків відповідає тенденціям сучасного уроку, зокрема таким, як відмова від авторитарного стилю навчання, курс на ініціативу учнів, увага до вироблення вміння самостійно працювати, обгрунтовано приймати рішення, набувати необхідних життєвих компетенцій.

ДЕБАТИДебати – різновид дискусії. Дебати дають змогу продемонструвати знання, поділитися досвідом, ідеями. Використання цієї форми дискусії має на меті навчити учнів висловлювати свої погляди спокійно, у товариській атмосфері. Учасники дебатів повинні вміти подати аргументи «за» і «проти» обговорюваної ідеї, переконати опонентів у правильності своєї позиції за допомогою чіткої логіки. Час виступу кожного учасника під час дебатів обмежений та однаковий для усіх.
Методика проведення дебатів:

1. Під час підготовки дебатів його керівник має передбачити  загальний хід бесіди і повідомити учасникам тему запланованої дискусії;
2. Відкриваючи дебати, ведучий  нагадує тему та представляє план проведення обговорення;
3. Ведучий стежить за регламентом та обмежує виступи учасників у 3-5 хв. Він прагне залучити до дискусії якомога більшу кількість учасників, надаючи їм слово;
4. Упродовж дискусії ведучий виносить на обговорення пункти плану та підводить підсумки кожного пункту.

Після закінчення обговорення керуючий підбиває загальний підсумок обговорення та надає таку можливість одному з учасників, аналізуючи подібність та відмінність позицій з кожного питання

ВИСТАВКАУ навчальному кабінеті виставляється демонстраційне та лабораторне обладнання за темою, що вивчається, науково-популярна література, учнівські реферати, саморобні газети, наочні посібники, зроблені за минулі роки.
Кожну частину виставки обслуговує учень-екскурсовод. Учні групами переходять від однієї експозиції до іншої, дивляться, слухають, ставлять запитання, виконують досліди. 
Наприкінці заняття учні пишуть відгук про виставку або рецензію за планом:

1. Що вам найбільше сподобалося на виставці?
2. З якими новими поняттями, законами, приладами ви познайомилися?
3. Де і для чого вони використовуються?
4. Про що ви бажаєте отримати додаткову інформацію?
5. За якою темою ви могли б виступити на семінарі?
6. Ваше враження про проведене заняття.
7. Ваші зауваження та пропозиції.

Таке заняття може проводитися як на початку вивчення теми, так і під час її узагальнення.

УРОК-ДОСЛІДЖЕННЯУрок-дослідження – це така навчальна форма, в якій домінує дослідницький метод вивчення матеріалу. Використання цього типу уроку зумовлене проблемами сучасного суспільства, яке ставить перед навчальним закладом завдання виховати творчу особистість, розвинути творчі задатки учнів, навчити їх мислити, здобувати знання самостійно й застосовувати їх на практиці. Дослідницький метод на уроках застосовується переважно в старших класах.
Педагогічні можливості уроку-дослідження:

• здобування знань самостійно, а не отримання їх у готовому вигляді;
• удосконалення мислення, розвиток аналітично-синтетичної діяльності учнів, уміння зіставляти, порівнювати, аналізувати й систематизувати, узагальнювати й абстрагувати, висувати твердження та аргументувати їх;
• скерування учнів на динамічний пошук, що примушує їх стати дослідниками, першовідкривачами знань, співавторами навчального процесу;
• глибше осмислення нових знань на підставі попередніх і життєвого досвіду, в результаті чого навчальний матеріал міцніше запам’ятовується і здебільшого стає переконанням учнів, основою їх майбутнього світогляду;
• допомагає переконатися в істинності своїх припущень,
• задовольняють потребу в дослідництві, творчості, що має позитивний вплив на їхнє здоров'я, самовираження,

Уроки-дослідження урізноманітнюють роботу учнів, знімають напругу від звичної навчальної діяльності, викликають живий інтерес до пізнання світу. «Пізнай природу, пізнай свій народ, пізнай себе», –  писав Григорій Сковорода.

ЗАСТОСОВУЮЧИ НЕТРАДИЦІЙНІ МЕТОДИ ПОТРІБНО ПАМ’ ЯТАТИ:

• на сучасному етапі роботи школи в основу педагогічної практики слід покласти творчий підхід;
• новації мислення мають бути педагогічно впровадженими та відповідати основним вимогам навчання й виховання;
• на уроці необхідно досягти поєднання ігрової та навчальної форм діяльності;
• нетрадиційні заняття дають змогу урізноманітнювати форми і методи роботи на уроці, позбавлятися шаблонів, виховують цілісну, творчу особистість;
• використання нетрадиційних форм навчання сприяє формуванню пізнавальних інтересів школярів, їхніх життєвих компетенцій;
• уміле поєднання традиційних і нетрадиційних форм роботи забезпечує високу ефективність нестандартних уроків, бажання дітей навчитися, належний рівень навчальних досягнень школярів  

Використані джерела: 

1. Різні види нетрадиційних уроків. Дидактика. Навчальний посібник / І. В. Малафіїк –  К.: Кондор, 2009.–  406 c.
2. Нетрадиційні уроки.- [Електронний ресурс]: режим доступу до статті: konserq. ucoz. Ua

Самоаналіз уроку

1. Оцінка загальної структури уроку. До якого типу уроку може бути віднесений даний урок? Яке місце уроку в темі, розділі курсі? Чи чітко виділені елементи уроку даного типу і чи правильно визначено дозування часу, що відводиться на кожну частину уроку?
2. Реалізація основної дидактичної мети уроку. Чи всі вимоги програми по даній темі (питання) отримали відображення в уроці? Наскільки активні були учні при ознайомленні з новим матеріалом (сприйняття, розуміння, пробудження пізнавального інтересу)? Чи вірно продумана методика вирішення окремих ‘блоків’ нового матеріалу? Як і що слід змінити у вивченні нового матеріалу і чому?  Як здійснювалася перевірка якості знань, умінь і навичок учнів (яким було охоплення учнів  і т.п.)?
3. Здійснення розвитку учнів у процесі навчання. Чи мало місце залучення учнів в основні розумові операції (аналіз, синтез, узагальнення, класифікація, систематизація)? Чи здійснювалися внутрішньопредметні і міжпредметні зв’язки? Чи були використані ресурси розвитку творчого мислення? Чи повідомлялася  на уроці будь-яка інформація для загального розвитку? Чи мав місце естетичний розвиток учнів?
4. Виховання в процесі уроку. Чи були повністю використані виховні можливості змісту навчального матеріалу? Яка робота велася для формування світогляду? Як був забезпечений на уроці зв’язок навчання з життям? Чи були використані виховні можливості оцінки знань? 
5. Дотримання основних принципів дидактики. Чи правильно була організована діяльність вчителя і діяльність учнів з позиції реалізації принципів навчання?
6. Вибір методів навчання. Чи дотримувалися загальні вимоги до вибору методів навчання (в залежності від цільової спрямованості, дидактичної мети, специфіки навчального матеріалу, предмету, віку та індивідуальних особливостей учнів і т.п.)?
7. Робота вчителя на уроці. Які види діяльності вчителя мали місце на уроці і в якому співвідношенні (мовна діяльність, слухання, записування, допомога учням та ін.)? Чи вдалося досягнути повного контакту з класом?
8. Робота учнів на уроці. Якою була активність учнів на різних етапах уроку? Якими були види діяльності учнів на уроці? Чи зверталася увага на культуру праці? Яка дисципліна була на уроці і чому?
9. Гігієнічні умови уроку. Чи достатня освітленість класної кімнати. Чи розсаджені учні з урахуванням їх здоров’я, зросту? Чи вдало складено розклад?
10. Деякі соціальні завдання. Завдання, пов’язані з рішенням педради.

Пам’ятка-алгоритм для самоаналізу уроку

Який був задум уроку й чому?

Яке місце уроку в темі, розділі, курсі? Як він пов’язаний із попе­редніми, на що в них опирається? Як він працює на наступні уроки, теми, розділи? Як були враховані особливості уроку, його специфіка? Як був визначений тип уроку й чому?

Які особливості учнів були враховані при підготовці до уроку й чому?

Які завдання ставилися на уроці й вирішувалися й чому?

Чому була вибрана саме така структура уроку?

Обґрунтування ходу уроку, діяльність учителя й учнів. Чому був зроблений акцент саме на даному змісті, обраний саме такий зміст ме­тодів, засобів і форм навчання? Як здійснювався диференційований підхід до учнів на уроці? Як здійснювалося управління навчальною діяльністю школярів (стимулювання, організація, контроль, оцінка, робота над помилками й чому)?

Які умови були створені для проведення уроку (навчально-ма­теріальні, психологічні, гігієнічні, естетичні). Як здійснювалася еко­номія часу?

Чи були відхилення від цього плану в ході уроку, якщо так, то чому?

Чи вдалося вирішити на необхідному рівні поставлені завдання й уникнути при цьому перевантаження учнів?

Самооцінка уроку.

Які причини невдач і недоліків проведеного уроку?

Які висновки з результатів уроку необхідно зробити на май­бутнє?

Самоаналіз – це вже початок підготовки вчителя до наступного уроку.

P.S. Статті складені за матеріалами інтернет-ресурсів