Блог вчителя математики Чепіль Христини Володимирівни

Cвято педагогічної майстерності

-      Я хочу бути вчителем! – защеміло Серце.
-      Це неможливо,- сказала Причина.
-      Це так бездумно,-зауважив Розум.
-      Це марно,- відрізала Гордість.
-      Спробуй,-шепотіла Мрія.
-      Ти будеш учителем! – пообіцяла Доля.

І Бог дарував мені вчительську долю.
Не ту, що гладенька, не ту, що по полю
Між квітів пахучих стежиною в’ється,
З краплини роси тобі щиро сміється.
Не ту, що байдужа, не ту, що не знає
Де мрія дитяча по світу блукає …
А ту, що у серці пташиною б’ється
І перед лихом ніколи не гнеться.
Таку, що не спиниш, не скажеш: доволі…
Бо вчитель – це сцена, де є усі ролі
І кожну не грати, а нею прожити
І душу дитячу у щастя зліпити.
Любов’ю горіти, на мить не згасати, 
Якщо й не вдалося навчити літати.
Весь світ пелюстковий до ніг пригорнути, 
Щоб радість відчути – Людиною бути.
У тому вся суть: не для себе прожити
А когось хоч трошки навчити любити,
Побігти в ромашки по літньому полю…
Спасибі, Господь, за учительську долю.